Малиновий дзвін у серці освітянської спільноти
Урочистості залишилися позаду, стихли святкові мелодії, розібрані фотозони, а на шкільних подвір’ях стало трохи тихіше. Та в серці ще довго звучатиме цей малиновий дзвін, який 29 травня 2026 року покликав на свято Останнього дзвоника учнівство, педагогів, батьків, ветеранів освітньої галузі та всіх, для кого школа є частиною життя.
У закладах загальної середньої освіти Гадяцької, Великобудищанської, Краснолуцької, Лютенської, Петрівсько-Роменської та Сергіївської територіальних громад цей день був різним. Десь більше усміхалися, десь хвилювалися, а десь непомітно витирали сльози. Бо Останній дзвоник ніколи не буває лише урочистістю. У ньому живуть спогади про перший урок, першу шкільну дружбу, першу перемогу, першу невдачу, першу віру у власні сили.
Дивовижно, але щороку цей дзвін звучить однаково, а зміст у нього інший. Він нагадує, як швидко минає час. Учорашні першокласники стають випускниками. Учителі проводжають у доросле життя тих, кого зовсім недавно вчили тримати ручку й не боятися відповідати біля дошки. Батьки раптом помічають, що дитинство їхніх дітей уже залишається у спогадах.
Для мене цей навчальний рік також був особливим. Адже мав мав честь пройти частину цього шляху разом із закладами освіти наших громад. Бачив напружену щоденну роботу керівників, педагогічних колективів, професійних спільнот. Бачив, як народжуються цікаві ідеї, як освітяни підтримують одне одного, як шукають нові підходи, навчаються, дискутують, експериментують і знаходять рішення для непростих викликів сьогодення.
За кожним успіхом учня стоїть значно більше, ніж може побачити сторонній погляд. Це сотні уроків, нарад, консультацій, конкурсів, проєктів, інтелектуальних турнірів, олімпіад, спортивних змагань, виховних заходів, творчих задумів і щоденної праці багатьох людей. Саме з таких, на перший погляд непомітних кроків, і складається великий шлях розвитку освіти громади.
Особливо хочеться звернутися до випускників 2026 року.
Можливо, сьогодні вам здається, що попереду лише вступ, вибір професії та безліч невідомого. Насправді ж попереду життя, у якому ще не написано найголовніших сторінок. І саме вам належить наповнити їх змістом.
Ви неймовірні.
Ваше покоління зростало в час, коли доводилося вчитися не лише за підручниками. Ви рано навчилися цінувати підтримку, бути витривалими, відповідальними та небайдужими. Саме тому ми віримо у вас. Віримо не через красиві слова, які заведено говорити на прощання зі школою. Віримо тому, що бачимо вашу допитливість, таланти, наполегливість і готовність брати на себе відповідальність за майбутнє.
Слова вдячності сьогодні адресую педагогам. Тим, хто щодня знаходив сили навчати, надихати й підтримувати. Батькам, які були поруч на кожному етапі дорослішання своїх дітей. Ветеранам освітньої галузі, чий досвід, мудрість і відданість справі продовжують бути дороговказом для молодших поколінь освітян. Усім працівникам закладів освіти, завдяки яким шкільне життя щодня відбувається впевнено й злагоджено.
Останній дзвоник уже пролунав. Але його справжній сенс не в завершенні. Він про продовження. Про нові дороги, нові зустрічі, нові відкриття і нові можливості.
Тож нехай цей малиновий дзвін ще довго відлунює у пам’яті теплом прожитого 2025/2026 навчального року. Нехай нагадує про людей, які були поруч, про спільну працю, про маленькі й великі перемоги, які вдалося здобути разом.
І якщо через багато років хтось із нинішніх випускників випадково почує знайомий шкільний дзвінок, хочеться, щоб він усміхнувся і подумав: це був хороший час. Час людей, які вірили в мене.
Консультант Гадяцького ЦПРПП Сергій МАЙБОРОДА
