Тарас Шевченко: слово, що не знає забуття
9 березня… День, коли народилося серце України. Серце, що билося в кайданах, але не скорилося. Голос, що крізь віки кликав до боротьби, пробуджував, не давав забути, ким ми є.
Шевченкове слово — як вогонь у пітьмі, як меч, що розтинає облуду, як молитва, що несе в собі біль і надію.
Сьогодні, читаючи "Мені однаково", ми чуємо не лише поетів голос, а й відлуння наших власних сердець.
Бо нам не однаково.
Не однаково, коли знову доводиться виборювати Україну.
Не однаково, коли її хочуть приспати облесливими словами, а будять в огні.
Не однаково, бо в його словах — наша правда, наша пам’ять, наша незламність.
Шевченко не лише вчив любити Україну — він заповів нам її берегти. Не лише змальовував страждання — він дав нам силу їх подолати.
Його дух живе в кожному, хто не зраджує рідної землі, мови, гідності.
Його слово — наш заповіт, наша зброя, наша віра.
Сьогодні Тарас Шевченко не просто живе у підручниках — він живе в нас.
💙 Слава Україні! 💛
📖 Слава її Пророку!