ПОБОРНИК ДУХОВНОСТІ НАРОДУ
Гадяцький подвижник слова… Він постає перед нами живим, рвійним у неспокої, відвертим у своєму одкровенні. В цьому увесь Григорій Шанько.
Сьогодні він повертається до земляків новим сяйвом своїх поезій, уже випробуваних роками нашої пам’яті. Як щасливо поєднані у його творчих обширах любов і ненависть, заповітній дух оборимості, благословенність землі батьків і сповідь перед нею.
Григорій Андрійович Шанько народився 6 вересня 1933 року в селянській родині на хуторі Кіблицькому Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області. У голоді та холоді пройшло дитинство. Обпалене грізним воєнним лихоліттям. Розпочавши шкільне навчання в 1941 році, змушений був продовжити його лише 1944 року. У 1952 році, закінчивши 8 класів Петрівсько – Роменської школи, працював у колгоспі, а з грудня цього ж року – на службі в армії. Там здобув середню освіту, поступив на заочне відділення фізико – математичного факультету Воронезького держуніверситету, пізніше перевівся до Ніжинського педінституту, який закінчив у 1961 році. Після демобілізації Григорій Шанько майже все своє трудове життя присвятив навчанню та вихованню підростаючого покоління. Працював учителем у Великобудищанській середній школі, директором – у Качанівській, Лютенській школах Гадяцького району та Біловізькій Чернігівській області, викладав математику й фізику. З 1965 до 1994 року на педагогічній роботі в Ціпківській школі, а потім ще два роки – у Великобудищанській школі. Хоч Григорій Андрійович за фахом був математиком, він щиро любив літературу, плекав українське слово і дбав про збагачення рідної мови. Більше двох десятків років керував дитячою літературною студією «Світанок» та клубом юних книголюбів «Пошук» у Ціпківській школі, був головою літоб’ єднання «Провесінь» при гадяцькій районній газеті.
З 1996 – член Полтавської спілки літераторів. З-під пера автора вийшли книги:»Земля батьків» (1991), «Поборник духовності народу» (1991), «Гомін тундри» (1991), «Хліб духовності», (1992), «Сповідь» (1992), «Любов і ненависть» (1993), «Дух оборимості» (1994), «Історія села Ціпки» (1995), «Відчуття пракорення» (1996), «Літературна Гадяччина»(1996), «Благословенність» (1998), «Непідвладна забуттю» (1999), «У змаганнях за долю нації»(2000), «Вогненна квітка» (2001), «Заповітне» (2001), у співавторстві з П. Бойком «Сива журавка» (2000). 24 жовтня 2001 року Г. Шанько відійшов у вічність. Похований у селі Ціпки. Односельці, ушановуючи пам’ ять талановитого земляка, відкрили музей у місцевій школі.
Поезія Г. Шанька нагадує удари дзвонів на сполох, які сягають глибини душі і висвітлюють її духовну сутність. І ті подзвони знаходять вдячне відлуння у шанувальників його таланту. Силою своєї поетичної інтуїції він сягає найпотаємніших струн душі читача – очищення витоків нашої духовності.
За матеріалами зі сторінки директора КЗ «Гадяцька публічна бібліотека імені Лесі Українки» Любові Огризько у Фейсбуці